дивина
ДИВИНА́¹, и́, ж., розм. Те саме, що ди́во.
[Карпо:] Одне скажу. Дивина у світі коїться, ще й яка дивина! (Кроп., II, 1958, 120);
У наші часи не дивина, що сільська дівчина стає артисткою (Чаб., Шляхами.., 1961, 16).
ДИВИНА́², и́, ж. Дворічна висока трав’яниста рослина з ясно-жовтими квітками, відвар яких використовується в медицині.
До ріллі припадали теплими грудьми пташки, а вітер гойдав дивину і волошки (Коцюб., II, 1955, 375);
У всіх квітів високі стебельця.. Та найвищі від усіх — дивина й петрів батіг (Донч., III, 1956, 74).
Словник української мови (СУМ-11)