догонити
ДОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ДОГОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., діал. Доганяти.
Тільки до воріт став [хлопець] догонити [козу], а дід уже став на воротях; (Укр.. казки, 1951, 37);
— Ми бігли з усієї сили, щоби тебе Собаки не могли догонити (Фр., IV, 1950, 56).
ДОГОНИ́ТИ див. ДОГО́НИТИ.
Словник української мови (СУМ-11)