дозоляти
ДОЗОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОЗОЛИ́ТИ, золю́, зо́лиш, док.
1. перех. Закінчувати золити.
Дозоляти білизну.
2. неперех., кому, перен., розм. Те саме, що дошкуля́ти 1.
— Параско! ще ти мало мене мучила? мені дозоляла?! — скрикнув він і заскреготав зубами (Мирний, IV, 1955, 52);
Вони [діти] знали, що те наморщене лице, ці трохи не спінені уста мали свою глибшу причину. Вже то хтось добре дозолив батькові (Круш., Буденний хліб.., 1960, 123).
Словник української мови (СУМ-11)