документ

ДОКУМЕ́НТ, а, ч.

1. Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь.

Старий трохи вгамувався, показав нам.. документ на шляхетство (Н.-Лев., II, 1956, 407);

[Вересай:] Секретні документи, що ви взяли в партійному комітеті, у вас? (Мик., І, 1959, 396);

// Все те, що підтверджує що-небудь.

2. Письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу.

В революцію виявилося, що Єгор Васильович — пітерський робітник, одсидів чимало років у далекому Сибіру.., по чужих документах оселився в глухому Заріччі (Ю. Янов., II, 1954, 157);

На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців (Гончар, І, 1954, 3).

3. Письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.

Професор Драга повідомив, що він почав збирати всі історичні документи, які стосуються цих незабутніх днів героїчної оборони Одеси (Кучер, Чорноморці, 1956, 113).

Значення в інших словниках

1. документ — докуме́нт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. документ — Передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно, відео, фотоплівці або на іншому носієві. англ. document; нім. Dokument n -(e)s, -e; угор. irat; рос. документ.  Словник із соціальної роботи
3. документ — (діловий) акт, протокол, офіційний папір, іст. грамота; (особистий) посвідчення, посвідка, пашпорт, сов. паспорт, г. виказка; У ФР. книжка, книжечка i style="color:green">н.  Словник синонімів Караванського
4. документ — [документ] -нта, м. (на) -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў  Орфоепічний словник української мови
5. документ — -а, ч. 1》 Діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь. || Все те, що підтверджує що-небудь. Оборотні документи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. документ — син. аусвайс, ксива.  Словник жарґонної лексики української мови
7. документ — докуме́нт (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець, доказ) 1. Матеріальний об’єкт, в якому міститься та або інша інформація, призначений для передачі її у часі й просторі (напр., фотоплівка, перфокарта).  Словник іншомовних слів Мельничука
8. документ — У науці — матеріальний предмет, що засвідчує факт, явище або людську думку; розрізняють д. літературні (книги, часописи) і нелітературні (напр.  Універсальний словник-енциклопедія
9. документ — ДОКУМЕ́НТ (офіційний, діловий), ПАПІ́Р розм., ПАПІРЕ́ЦЬ ірон., ПАПІ́РЧИК ірон., БУМА́ГА (БОМА́ГА) розм., заст., КА́РТА зах.; ЛИСТ (перев. для записування якихось відомостей). — Цей.. документ дає тобі право жебрати по всій волості..  Словник синонімів української мови
10. документ — Доку́ме́нт, -ту, -тові, в -нті; -ме́нти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. документ — рос. документ (від латин. documentum — повчальний) — 1. Діловий папір, який юридичне засвідчує певні права його власників, певні факти, події. 2. Інформація, відомості, дані, зафіксовані на папері, фотоплівці, магнітному диску, що мають офіційний характер.  Eкономічна енциклопедія