долати
ДОЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., книжн.
1. Перемагати, знищувати когось, щось у боротьбі.
В незнаних світові боях фашизм долали ми (Гонч., Вибр., 1959, 310);
// Перемагати, переборювати різні перешкоди.
Як довго Шульзі самому в усі попередні роки доводилося долати опір отаких людей, які прагнули скрізь завжди спокою (Рибак, Час.., 1960, 224);
Радянські люди під керівництвом партії, долаючи великі труднощі, відбудували поруйноване війною народне господарство (Літ. газ., 13. Х 1961, 2).
2. Справлятися з чим-небудь таким, що вимагає фізичних зусиль.
Спокійно дужими грудьми Юнак долає простір хвиль (Перв., З глибини, 1956, 238);
Шестеро чоловіків, звичних до крутих доріг і незнаних стежок, долали крутий підйом без напруження (Загреб., Європа 45, 1959, 494);
// Переборювати труднощі при вивченні, освоєнні чого-небудь.
В труді долаючи науку, Знайду я папороті квіт (Забашта, Квіт.., 1960, 142);
// Позбавлятися чого-небудь.
Висміюючи недоліки своїх героїв, автори справжніх комедій навчають глядачів долати ці недоліки в собі (Вітч., 8, 1958, 190);
Щоб про життя співати далину, навчитись хочу я долати жалі (Сос., Щастя.., 1962, 201).
3. Охоплювати кого-небудь, оволодівати ким-небудь (про фізичний стан і т. ін.).
Спав [Славко] поруч мене. Мене теж долав сон (Вас., II. 1959, 301);
Буйко замислюється. Втома долає його (Баш, П’єси, 1958, 12);
Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить.., починали балакати в ніс і полизачі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 97).
Словник української мови (СУМ-11)