дорослий
ДОРО́СЛИЙ, а, е.
1. Який перестав бути дитиною, змужнів.
Стрічаючись з жінками, що мали дорослих синів, вона ставала солодкою і хвалилась дочкою (Коцюб., II, 1955, 31);
Він став тепер дорослим, дужим (Чорн., Визвол. земля, 1959, 62);
// у знач. ім. доро́слі, лих, мн. (одн. доро́слий, лого, ч.). Ті, що перестали бути дітьми, змужніли.
Розмова невеличких хлоп’ят зразу всіх дорослих розбудила (Мирний, IV, 1955, 244);
Їм [хлопцям] дуже хотілося працювати разом з дорослими (Кучер, Чорноморці, 1956, 108);
*У порівн. І матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Головко, II, 1957, 210);
// Який досяг повної зрілості (про птахів, тварин і т. ін.).
На весь розвиток нематоди — від яйця до дорослого стану — потрібно близько 1,5 місяця (Шкідн. поля.., 1949, 9).
Словник української мови (СУМ-11)