дуда
ДУДА́, и́, ж.
1. Те саме, що ду́дка 1.
Заграй мені, дуднику, На дуду, Нехай своє лишенько Забуду (Шевч., II, 1953, 144);
Виглянь, мила, у віконце, я заграю на дуду (Сос., Вибр., 1941, 245).
2. Те саме, що воли́нка.
Словник української мови (СУМ-11)