дуся

ДУСЯ, ч. і ж., розм., рідко. Уживається перев. при пестливому звертанні до кого-небудь.

— Та встань, мила, та встань, дусю, не лежи (Чуб., V, 1874, 581);

[Душечка:] Ромцю, ти ж, дусю, не забувай… (Вас., III, 1960, 432).

Значення в інших словниках

1. дуся — ду́ся іменник чоловічого або жіночого роду, істота уживається перев. при пестливому звертанні до кого-небудь розм., рідко  Орфографічний словник української мови
2. дуся — І, ж. 1. Недотепкувата, простувата дівчина. Сільська дуся. 2. ірон. Подруга. Моя дуся порадила мені придбати цю спідницю. Називається, послухай подругу і зроби навпаки.  Словник сучасного українського сленгу
3. дуся — див. Добрий  Словник синонімів Вусика
4. дуся — Дуся, -сі ж. Душка, душенька. Чг. 33. Марусю, дусю, мийся, чешися. Ном. № 11261. А в Марусі дусі чотирі подусі. Чуб. V. 11.  Словник української мови Грінченка