еге
ЕГЕ́¹, част., розм.
1. ствердж. Уживається для підтвердження раніше висловленого.
— Чи це ви, свахо, запилились? — спитала в Кайдашихи хазяйка. — Еге, моє серденько (Н.-Лев., II, 1956, 279);
Коло цього будинку можна відпочити, еге, можна посидіти на приступцях, а тоді й далі (Мик., II, 1957, 316).
2. пит. Уживається для посилення запитання і спонукання до певної відповіді.
Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? (Вовчок, І, 1955, 377).
3. запереч. Уживається для вираження недовір’я, заперечення і т. ін.
— Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороняється Галя (Мирний, II, 1954, 255);
— Знаєте що: та торба буде наша! — рішив він, — Еге, так тобі дід і дасть (Коцюб., І, ІУ55, 134);
—Вустимку! Де ти? Еге! Він не такий дурний, щоб отак відразу і відгукнутися (Багмут, Опов., 1959, 10).
ЕГЕ́², виг. Уживається для вираження подиву при виявленні чогось непередбаченого, цікавого і т. ін.
— Еге! Та ви он як — спати?! — доноситься до вас голос Якимів (Мирний, IV, 1955, 314).
Словник української мови (СУМ-11)