жаба
ЖА́БА¹, и, ж. Невелика безхвоста земноводна тварина, задні кінцівки якої довші, ніж передні, і пристосовані до стрибання.
А жаби крякають, гудуть (Шевч.. II, 1953,16);
Жаба підскочила і впала на кладці білим черевом догори (Донч., VI, 1957, 135);
*Образно. [Іван (сердито):] Да не кавкай, жаба! Не до тебе говорять (Мирний, V, 1955, 214);
*У порівн. Дметься, як жаба проти вола (Укр.. присл.., 1955, 174);
— В Палажки очі витрішкуваті, як у жаби (Н.-Лев., II, 1956, 264).
◊ Жа́ба пить (ци́цьки, ци́ці) дасть кому — утопиться, пропаде, загине хто-небудь.
[Семен:] На середині [річки] як підхопило мене бистрею, — я аж злякавсь… Думаю: закрутить, потягне на дно, тут мені жаба і пить дасть… (Кроп., III, 1959, 88);
Іван шарпнув човен угору, Гирчук звалився, — Жаба цицьки тобі дасть, — пробурмотів Іван (Гуц., Скупана.., 1965, 265);
Жа́бі по колі́на — неглибоко.
— Та не втопишся, бабо, бо навіть і серед ставка старій жабі по коліна (Н.-Лев., II, 1956, 376).
ЖА́БА², и, ж., мед., заст. Ангіна.
∆ Грудна́ жа́ба — серцева хвороба, що супроводжується сильними болями в лівій частині грудної порожнини; стенокардія.
Однією з частих хвороб серця є стенокардія, або грудна жаба (Наука.., 3, 1957, 16);
Кажуть, що у мене порок серця і грудна жаба на грунті сердечної слабості (Коцюб., III, 1956, 346).
Словник української мови (СУМ-11)