ждатися
ЖДА́ТИСЯ, жде́ться, недок.
1. Передбачатися в майбутньому.
Думала іти в черниці Або вбитись, утопитись, Так жаль маленьких діток стало — Звичайне, мати, що й казать. Та може ждався-таки й зять: Бо вже Катруся підростала (Шевч., II, 1953, 249);
Через два тижні ждалося весілля у Якова (Мирний, IV, 1955, 38).
2. безос. Відчувати потребу, необхідність у кому-, чому-небудь; хотітися, бажатися.
Тільки ж не так воно сталось, як ждалось (Барв., Опов.., 1902, 237);
Йосип, тілько кинув оком на своїх, зразу помітив, що не таку невістку ждалося батькові-матері, не таку сестру брату-братовій (Мирний, IV, 1955, 50).
Не жда́тися, безос. — не бажати затримуватися де-небудь, чекати на когось, на щось.
Не ждеться діткам, — побігли в клуню: — Де ж наша мама? — скажи, татуню! (Граб., І, 1959, 332);
Нам, як кораблям, не ждалось: плисти б на нові причали! (Тич., II, 1957, 239).
Словник української мови (СУМ-11)