жовто

ЖО́ВТО. Присл. до жо́втий.

Мідний кухлик, зроблений з гільзи снаряда, жовто виблискував у неї в руці (Перв., Материн.. хліб, 1960, 8);

// у знач. присудк. сл.

Надвір вийдеш — дощ та твань, та туман непроглядний; і в хаті не краще: сіро, аж жовто, наче димом накурено (Мирний, III, 1954, 198).

Значення в інших словниках

1. жовто — жо́вто прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. жовто — Присл. до жовтий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. жовто — Жовто нар. Желто. Сади роскішні, доріжки помеж деревом ніби жовто помальовані. Левиц. І. Г. 214. Голова морочиться, в очах мені жовто. Левиц. І. 73.  Словник української мови Грінченка