зав’язувати
ЗАВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех.
1. Робити вузол, з’єднувати, скріплювати кінці чого-небудь вузликом, петлею і т. ін.
Відтак почали в’язати Марусяка.. Линвочку до линвочки прикладали, вузличок учетверо зав’язували (Хотк., II, 1966, 293);
Павло зблід.. Руки в нього тремтіли., ніяк не міг зав’язати галстук, ..рвонув його і почав зав’язувати заново (Головко, II, 1957, 477);
Ходить вона між возами, нахиляється, ніби хоче зав’язати шнурок на черевиках, і встромляє листівку між двома мішками (Хижняк, Тамара, 1959, 11);
*Образно. Я почав марити, як-то осього крутого вузлика, що лихе життя його зав’язало, добродій становий буде розв’язувати? (Мирний, IV, 1955, 359);
// Упаковуючи, ув’язуючи в що-небудь, скріплювати, стягувати кінці вузлом.
Зав’язав у вузлик Луценко дещо з білизни, зав’язав чашку, ложку, чайничок бляшаний прив’язав туди, одягається (Тесл., Вибр., 1950, 176);
Землі грудку взяв [нетяга] у жменю, В хустку зав’язав (Граб., І, 1959, 615);
// Обмотуючи, обв’язуючи чим-небудь, скріплювати кінці; перев’язувати.
Вийняв [господар].. хустку та почав нею зав’язувати скалічену руку (Фр., VI, 1951, 145);
Обшматувала [Соломія] довгий пас з своєї підтички і з поміччю Остапа тісно зав’язала йому рану (Коцюб., І, 1955, 357);
Вона відбігла, зняла із себе косинку і показала, що хоче зав’язати йому очі, щоб він спіймав її (Тют., Вир, 1964, 458);
// Надівати, пов’язувати, стягуючи кінці вузлом.
Вишневий платок зав’язала на шиї смуглява рука (Сос., І, 1957, 86).
◊ Зав’я́зувати (зав’яза́ти) вік (життя́, світ) кому, чий, чиє: а) робити кого-небудь нещасним, позбавляти радості.
Такий то невіра! Покинув! Світ мені зав’язав, заїв мій вік рожевий… (Барв., Опов.., 1902, 60);
— Я не знаю, чи так тебе любить Роман, але знаю: чи тепер, чи в четвер він злиднями зав’яже твоє життя (Стельмах, І, 1962, 476);
б) одружувати кого-небудь (перев. нещасливо).
[Ярина:] Ненько ж моя рідна, .. не губи мене, не видавай заміж за Русаловського, ..не зав’язуй мені віку з немилим (К.-Карий, II, 1960, 199);
Зав’яза́ти го́лову (голі́воньку):
а) вийти заміж.
— Якби не Лаврін, то я б, здається, ладна й до вас вернутись. — Не можна, дочко! зав’язала голівоньку, не розв’яжеш довіку, — сказала Балашиха (Н.-Лев., II, 1956, 326);
б) заморочитися, заклопотатися чим-нобудь.
[Нечипоренко:] А Ви зав’язали собі голову службою, та ще й такою, що ні тобі дня, ні ночі (Лев., Драми.., 1967, 282);
Зав’яза́ти доро́гу кому — перетяти кому-небудь шлях, перешкодити рухові.
Гуси, гуси! Зав’яжу вам дорогу, щоб не втрапили додому (Номис, 1864, № 327);
Зав’яза́ти ко́су (ху́стку), етн.: а) одружитися, вийти заміж.
Не знати, що рік Дівчатам скаже… Може, не одна Косу зав’яже… (Рудан., Тв., 1956, 46);
б) взяти заміж.
Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав’яже (Шевч., І, 1951, 4);
Кото́ві (кі́шці) хвоста́ зав’яза́ти — вміти зробити будь-що, бути здібним до всього.
Не боявся він ні шляхти, ні татар, ні турків, ні своїх панів, бо ж був собі чаклун і характерник,.. способний, як кажуть, кішці вузлом, хвоста зав’язати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23);
Зав’яза́ти о́чі кому — позбавити можливості тверезо сприймати навколишнє.
Удача під Кумейками.. зав’язала їм очі; не бачили вони, що наокруги їх діється, і в голову собі не клали, яке лихо стереже (Стор., І, 1957, 367);
Зав’я́зувати (зав’яза́ти) язи́к (язика́, рот, ро́та) кому — примушувати кого-небудь замовкати, забороняючи або не даючи можливості висловлюватися.
Людям язиків не зав’яжеш (Укр.. присл.. 1955, 188);
Несподіваний випадок зав’язав рота свекрусі й невістці (Н.-Лев., II, 1956, 290).
2. перен. Починати які-небудь взаємні дії, розмови і т. ін., приступати до чогось.
Трималися [кадровики] окремою групкою і швидко зав’язували розмови з молоденькими дівчатами (Тют., Вир, 1964, 307);
Багато чого жде корабель у відкритому морі, коли він зостанеться сам один, а малі кораблі конвою зав’яжуть нерівний бій з ворожими торпедоносцями (Кучер, Голод, 1961, 22);
// Установлювати, заводити зв’язки, стосунки і т. ін.
Він схиляв кожного до себе своєю лагідною вдачею і вмінням на диво швидко зав’язувати з новою людиною дружелюбні відносини (Збан., Ліс. красуня, 1955, 109);
Микола зав’язав знайомство з дітьми побережника (Гжицький, У світ.., 1960, 97);
// розм., рідко. Закладати, засновувати.
— Ну, що, згода? Зав’язуємо таке братство? (Фр., VIII, 1952, 26).
3. Давати зародок, утворювати зав’язь (плоду, насіння).
Жовта акація вже зав’язувала мініатюрні стручки (Донч., Шахта.., 1949, 52);
Кролик об’їдає прави, не даючи їм підрости і зав’язати насіння (Бджоли, 1955, 93).
Словник української мови (СУМ-11)