заграва

ЗА́ГРА́ВА, и, ж. Відсвічування, відблиск (перев. на небі) яскравого світла, пожежі, вогнів і т. ін.

[Сухарик:] Я пам’ятаю одну ніч.. Від заграви пожеж було світло, як удень (Коч., II, 1956, 345);

Підіймаються в небо заграви по ночах од електрики з міст (Сос., І, 1957, 494);

*Образно. — Веде всіх нас Ленін, шлях нам освічує велетенська заграва пролетарської революції на руїнах царизму (Козл., Ю. Крук, 1956, 456);

*У порівн. [Прісцілла:] Уже й тепер я бачу щастя одсвіт, як заграву далеку… (Л. Укр., II, 1951, 509);

// Сяяння небосхилу під час заходу і сходу сонця.

Криваво заходило сонце за хмари, обливаючи їх загравою (Фр., V, 1951, 89);

Край неба запалав червоною загравою. Сходило сонце (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 191);

Тим часом сідає сонце, небо на заході спалахує вечірньою загравою (Руд., Остання шабля, 1959, 466).

Значення в інших словниках

1. заграва — за́гра́ва іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. заграва — -и, ж. Відсвічування, відблиск (перев. на небі) яскравого світла, пожежі, вогнів і т. ін. || Сяяння небосхилу під час заходу і сходу сонця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. заграва — За́грава, -ви, -ві  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. заграва — Заграва, -ви ж. Зарево. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка