загрібати
ЗАГРІБА́ТИ, а́ю, є́ш, недок., ЗАГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин, ч. загрі́б, загребла́, ло́; док.
1. перех. Збирати, гребти що-небудь у купу, в одне місце; згрібати.
Іржаве листя каштанів опало па вигорілу траву, і його не загрібали (Кучер, Чорноморці, 1956, 255);
Загрібати колоски;
// Згортати, скидати з чогось у що-небудь.
Золоті покотились на стіл. Старий турок сопів, наче віл, Загрібаючи злото у міх (Воронько, Драгі.., 1959, 110);
// розм. Набирати, зачерпувати.
Жінка загрібає жменею холодної зашкарублої грязюки і дбайливо забиває дірку (Донч., III, 1956, 10);
Він загріб своїми лапищами цілу купу каміння і потяг до стовпа, муруючи там немов східці (Гр., II, 1963, 296).
◊ Загріба́ти (загребти́) гро́ші лопа́тою див. гро́ші;
Загріба́ти (загребти́) жар чужи́ми рука́ми див. жар;
Хоч лопа́тою загріба́й — багато, чимало якого-небудь.
Правдиво кажуть — гумору в народі хоч лопатою загрібай (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 77).
2. перех., розм. Загарбувати, привласнювати.
Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Укр.. присл.., 1955, 4);
Весь хутір загріб він, обплутав, як спрут… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 295);
*Образно. В дяку ж вам, непевні діти, Ваші братчики любі Всю історію освіти Загребли цілком собі! (Граб., І, 1959, 109);
// Багато виторговувати; одержувати великі прибутки.
Щодня він ловив мішок риби, ніс її на базар і загрібав добрячі гроші (Чаб., Тече вода.., 1961, 90).
3. перех., розм. Загортати, засипа́ти чим-небудь; протилежне вигрібати.
[Наглядач:] Вони ж мерців своїх не палять навіть, а в землю загрібають (Л. Укр., II, 1951, 522);
Іван викопав яму і загріб корову (Калин, Закарп. казки, 1955, 76);
Взяла Катерина граблі з залізними зубками, латку озимого жита заволочила, загребла. Як курка лапою… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206);
*Образно. [Кобзар:] Е-ех, чоловіче, чоловіче! Час усе зітре. Великі утрати, страшенні скорботи — все він загребе, поховає… (Мирний, V, 1955, 88).
◊ [І] ку́ри загребу́ть див. ку́ри;
Ку́рка ла́пою загребе́ див. ку́рка.
4. перех. і без додатка. Горнути, гребти воду чим-небудь.
Парубок, який спочатку плив, працюючи самими ногами, уже почав загрібати воду й руками, на яких метляли обривки вірьовки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 188);
// Працювати руками так, як під час плавання.
Зітхнув Охрім і поповз, широко загрібаючи руками, підсуваючись колінами (Кучер, Чорноморці, 1956, 375);
// Йти, бігти клишаво, незграбно.
Довгастий звір стрімголов вискочив з-за ліщини, кумедно загрібаючи на бігу передніми лапами (Донч., IV, 1957, 53).
5. неперех. Гребти веслом, приводячи в рух човен.
Івась ліниво загрібав веслом, спрямовуючи човна на середину річки (Збан., Старший брат, 1952, 16);
// Почати гребти.
Обоє в човні зразу загребли чотирма веслами (Ільч., Серце жде, 1939, 17).
6. тільки док., перех. Почати розгрібати, розривати що-небудь сипке.
Кінь, побачивши Хромова, загріб стрункою ногою землю і привітно, тихо заржав (Коп., Сусіди, 1955, 9).
Словник української мови (СУМ-11)