задиратися
ЗАДИРА́ТИСЯ¹, а́ється, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, дере́ться, док.
1. Підноситися, підніматися вгору.
У його постаті було щось особливе, голова гордо задиралася вгору (Гр., II, 1963, 71);
Пароплав якось по-чудному занурився носом у воду, а кормою задерся вгору (Трубл., Лахтак, 1953, 29);
Христя глянула на Оришку: низенька.., рот увалився, підборіддя угору задралося, ніс униз похнюпився (Мирний, III, 1954, 300).
2. тільки недок. Пас. до задира́ти¹.
ЗАДИРА́ТИСЯ², а́ється, недок. Пас. до задира́ти².
ЗАДИРА́ТИСЯ³, а́юся, а́єшся, недок., ЗАДЕ́РТИСЯ і ЗАДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся, док., розм.
1. з ким. Сваритися, битися з ким-небудь.
— Я йому покажу, як зо мною задиратися! — гордо скрикнув барон (Фр., III, 1950, 178);
Пастух Сава заводився з людьми, наче півень, з кожним задирався (Горд., Дівчина.., 1954, 11);
Сотникові хотілося з кимсь задертися і потім топтати його білокопитими ногами свого баского коня (Ле, Наливайко, 1957, 51);
Коли б Причепа був справжній цехмістер,.. він не проминув би задратися з Кузьменком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 194).
2. без додатка. Поводити себе зухвало, чванькувато по відношенню до кого-небудь.
Ставився Данило до нього [Болеслава], як до свого сина, тільки злостився — задирається Болеслав, так і рветься, щоб війною піти (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 568).
Словник української мови (СУМ-11)