заклятий
ЗАКЛЯ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закля́сти́ 1, 2.
Оповідав [дід] і про такі скарби, які.. закляті так, що їх доткнутись не можна (Фр., VI, 1951, 184);
А то був королевич заклятий: мати його закляла так, що як його хто покохає з дівчат у тій машкарі, то вона, тая машкара, зсунеться з нього; а як не покохає, то буде весь вік на ньому (Укр.. казки, 1951, 189);
// закля́то, безос. присудк. сл.
Їй [пісні] пролетіти треба забагато Шлагбаумів, рогаток і проваль. Завалено, застовплено, заклято Довжезну, серцем виміряну даль (Бажан, Роки, 1957, 283).
Закля́те ко́ло, рідко — те саме, що Зачаро́ване ко́ло ( див. зачаро́ваний).
Український театр вийшов-таки з заклятого кола балаганщини й гопаків і розцвітає чудовою, своєрідною, культурною квіткою (Вас., І, 1959, 371);
Нена́че (мов і т. ін.) закля́тий — схожий на такого, що зазнав закляття.
І всі регочуться, сміються, І всі танцюють. Тілько я, Неначе заклятий, дивлюся І нишком плачу, плачу я (Шевч., II, 1953, 238).
2. прикм. Такий, якого проклинають, засуджують, ненавидять; проклятий.
Побив [троянців] багацько Турн заклятий,.. В крові так, мов в багні, бродив (Котл., І, 1952, 284);
Смерть, смерть, смерть за все, що вважалося порушенням правил цього заклятого місця [Освенціма] (Хижняк, Тамара, 1959, 209);
// Який не припиняється, не послаблюється, довго не проходить.
Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Шевч., II, 1953, 207);
Мій жереб — заклята нужда, Що віру в щастя підкосила… (Граб., І, 1959, 206);
// Запеклий, затятий.
[Карпо:] На коліна! Чуєш ти? (Орина стоїть нерухомо). От заклята, затялася, як той камінь. На коліна! (Собко, П’єси, 1958, 58);
// Лютий, ненависний, непримиренний (про ворога).
[Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа.., свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем! На! (Н.-Лев., II, 1956, 456).
Словник української мови (СУМ-11)