закрашати
ЗАКРАША́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАКРА́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКРА́СИ́ТИ, а́шу́, а́си́ш, док., перех., розм.
1. Робити гарним, привабливим на вигляд; прикрашати.
Над ліжками шпалери рябіють, з сосни гілочки зеленіють, — закрашають стіни чорні, немазані (Тесл., З книги життя, 1949, 196);
Дуже закрашував будівлю той ганок, убраний навколо і по східцях мармуровими обличчями і деревами (Стор., 1,1957, 366);
— А як і одежину будеш мати добру, а сам будеш поганий, — то й одежина тебе не закрасить (Мирний, І, 1954, 155);
// Заквітчувати, оздоблювати.
— Він насіяв для мене квіту по всьому світу, закрасив для мене ввесь світ квітками (Н.-Лев., IV, 1956, 234);
Ой, зв’язала дівчинонька рутвяний вінок, Закрасила голівоньку, пішла у танок, (Манж., Тв., 1955, 46);
*Образно. Жінки і чоловіки, А більше все дівчата, — закрасивши Півострова кісниками й хустками, Високий насип сипали з піску (Вирган, В розп. літа, 1959, 221).
2. перен. Робити змістовнішим, приємнішим, полегшувати (життя, роботу і т. ін.).
Він щовечора розповідав нам свої прекрасні казки.. і багато закрашував наше сумне арештантське життя (Вас., IV, 1960, 44);
Хай би туга облогом лежала, а ти б собі пшениченьку жала. А в пшениці то мак, то волошки закрасили б роботоньку трошки (Л. Укр., І, 1951, 202);
// Робити менш неприємним, загладжувати.
— Зобижає тебе, моє серце, мати, — сказав Лаврін і неначе закрасив материну лайку ласкавими словами. (Н.-Лев., II, 1956, 325).
Словник української мови (СУМ-11)