заподіювати
ЗАПОДІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех. Завдавати чогось, робити кому-небудь щось неприємне, важке, болюче.
За що ж кара, За що мені муки? Кому я що заподіяв? (Шевч., І, 1951, 244);
Треба дуже великої сили волі, щоби спокійно переносити на собі ту зневагу, яку він тепер може їй заподіяти (Март., Тв., 1954, 300);
Ольга тільки тепер зрозуміла, якої шкоди заподіяла собі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 30);
// Викликати щось, спричинятися до чого-небудь (звичайно неприємного).
Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду, хоч ці захворювання відмічаються лише в окремих господарствах (Мікр. ж., XXII, 2, 1960, 8).
Заподі́яти собі́ смерть — кінчити життя самогубством.
— Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собі смерть заподіяла, — говорила Мелашка до Лавріна (Н.-,Лев., II, 1956, 321).
Словник української мови (СУМ-11)