запотиличник
ЗАПОТИ́ЛИЧНИК, а, ч., розм. Удар рукою по потилиці.
Сергійко, як тільки зринав із дому, забував про материні накази і запотиличники, робив своє (Тют., Вир, 1960, 26).
Да́ти запоти́личника — ударити по потилиці.
Про людське око, він трусонув Степана, дав йому запотиличника (Стельмах, II, 1962, 12).
Словник української мови (СУМ-11)