затуркотати
ЗАТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до зату́ркати¹ .
В житі затуркотала горлиця (Н.-Лев., II, 1956, 308);
Поперед коней став барабанщик з барабаном і, ждучи приказу, держав у руках палички, так що тілько слово, один погляд — зараз барабан затуркоче (Мирний, І, 1954, 46);
За хвилину затуркотів мотоцикл, зірвавшись з місця (Коп., Земля.., 1957, 147);
— Який землемір? — незрозуміло перепитав Мартин і вдруге глянув на Коропа. Та жінка не дала йому говорити, затуркотіла: — Який, який? Людський землемір! (Кос., Новели, 1962, 104).
Словник української мови (СУМ-11)