звідси
ЗВІ́ДСИ, рідко ІЗВІ́ДСИ, присл.
1. З цього місця.
— Іване! а давай звідси вергать кирпичиння! — сказав Карпо і взяв півцегли у руки (Мирний, І, 1954, 251);
[Старчай:] Йдіть ви собі, як сказано, на інший блок, поки не пізно. [Маша:] Ви й гарматами нас ізвідси не виб’єте (Ник., І, 1957, 228);
[Шахтар:] Звідси, Кузьма, поїдеш спокійно до узлової, а там — на Петроград (Корн., I, 1955, 155);
// З цієї місцевості.
Спом’янули й генерала — двічі Героя Радянського Союзу, який хоч і не був моряком, зате був родом звідси, з Лиманського (Гончар, Тронка, 1963, 339);
// Від цього місця, від цієї місцевості, по відношенню до цього місця, до цієї місцевості.
— Мої будинки недалеко звідси стояли. Може, синьйор бажає оглянуть? (Коцюб., II, 1955, 403);
От у селі Ковалівці, це як на город їхати сорок верст звідси, провадиться землеустрій (Головко, II, 1957, 132);
// З цього боку.
Мимовіль приглядається до них Оленчук: чи не сина несуть? Знає, що пішов на Чонгар, а виглядає звідси (Гончар, II, 1959, 428);
// На відстані, не безпосередньо.
Вся велич того, що робиться на його Батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставала наче зрозумілішою і видимішою (Гончар, III, 1959, 220);
// Від чогось, як відправної точки у міркуванні.
— Ви помітили, в якій руці він тримав ножа? У лівій руці. Він, значить, лівша. От звідси нам і треба виходити: він лівша, на лівій руці від зубів мусить бути знак (Ю. Янов., II, 1958, 130).
2. З цього часу, з цього моменту.
Вони теж поцілувалися — довго і міцно, видно — вперше, на людях, при всіх. І ніхто цим не здивувався, і Маковей не спалахнув ревністю, бо сьогодні все було можна, бо все найкраще на світі починалося звідси… (Гончар, III, 1959, 439).
3. З цієї причини, внаслідок цього.
Се ж і є перевтома, звичайна перевтома від думок.. Звідси і різні псевдогалюцинації (Л. Укр., III, 1952, 679).
Словник української мови (СУМ-11)