згорьований
ЗГОРЬО́ВАНИЙ, а, е.
1. Який зазнав багато горя, страждань.
Все меркло порівняно з матір’ю, згорьованою, змарнілою, наймилішою, найкращою за всіх… (Гончар, Таврія, 1952, 19);
Невже покинув землю ти згорьовану, священну? (Шер., Дружбою.., 1954, 42);
// Який має на собі відбиток пережитого горя, страждання.
Стояв [Андрій] біля дверей, стрункий, задуманий, білявий, ще більше відтіняючи згорьоване обличчя Докії (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 519);
Здіймалися [вежі собору] до самого неба, обцяцьковані гулястими кам’яними прикрасами, як згорьовані руки незнаних будівників цієї святині — мозолями (Загреб., Європа 45, 1959, 344);
// Який виражає горе, страждання; скорботний.
Чоловік впіймав його згарьований погляд (Д. Бедзик, Полки.., 1959, 31).
2. Зароблений, здобутий важкою працею.
Хіба полізе мені в горло той сухар, такою кривавицею і муками згорьований? (Збан., Єдина, 1959, 157).
Словник української мови (СУМ-11)