згуляти
ЗГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм.
1. неперех; перев. із запереч. част. не. Провести якийсь час гуляючи, розважаючись; погуляти.
Де її радощі, де ті веселощі? День у день робота, день у день праця,— ні згуляти, ні спочити (Мирний, III, 1954, 14);
[Олена:] Колись, може, і згадати буде нічим своє життя у батька. І не сходила гарно і не згуляла вільно, тільки наробилась та нагорювалася… (Вас., III, 1960, 66).
2. перех., перев. із заперечною част. не. Пробути певний час без роботи; прогуляти.
Стоять будні, прийдуть свята,— Він хвилинки не згуля (Граб., І, 1959, 512);
Старий Іван Цибар, що за своє трудове, невтомне життя не згуляв і хвилини, тепер мусив відпочивати (Збан., Ліс. красуня, 1955, 35).
3. неперех. Взяти участь в якійсь грі, зіграти в що-небудь.
І каже смерть у слушну мить До того бідолахи: — Коли ти, хлопче, хочеш жить,— Згуляй зо мною в шахи (Перв., І, 1958, 389).
Згуля́ти весі́лля — влаштувати, справити весілля.
[Дранко:] Сусіде! Чи не помиритись нам на радощах та згуляти два весілля в один кошт! (Крон., І, 1958, 221).
Словник української мови (СУМ-11)