здатний
ЗДА́ТНИЙ, а, е.
1. на що, до чого, і з інфін. Який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином.
Як ти на подвиг здатний, будеш і в людях знатний (Укр.. присл.., 1955, 346);
Перед чужими тілько й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний… (Мирний, IV, 1955, 75);
Опортунізм не був би опортунізмом, якби він здатний був давати ясні і прямі відповіді (Ленін, 18, 1950, 293);
// для кого і до чого. Придатний для кого-, чого-небудь, на щось, годящий.
Лишись у нас! Побачимо, який ти. Не всякий здатний в наше товариство (Фр., IX, 1952, 317);
Якщо моя поезія для Вас здатна, то обіцяюсь і на потім присилати свої писання (Сам., II, 1958, 415);
Ось танк чорніє між ланів, не здатний вже до бою. Артилерист його розбив наводкою прямою (Сос., II, 1958, 262).
2. Який має здібності; обдарований.
Пішла добра чутка про економа Серединського по всій околиці, як про хазяйновиту й здатну людину (Н.-Лев., І, 1956, 157);
Незвичайно здатна дитина навчилась у сільській школі читати й писати по-українському, по-польському і по-німецькому (Коцюб., III, 1956, 27).
Словник української мови (СУМ-11)