здумати

ЗДУ́МАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. перех. і без додатка. Раптом замислити, надумати зробити що-небудь.

Здумала Раїса їхати.. в містечко (Коцюб., І, 1955, 322);

Євгеній, сівши панувати В селі, на лоні самоти, Щоб якось час промарнувати, Новини здумав завести (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 45);

// Захотіти, побажати чого-небудь.

Накупить гостинців, чого тільки здумати можна (Кв.-Осн., II, 1956, 313);

[Олеся:] На сподіваного гостя багато треба, прийду, коли здумаю (Кроп., II, 1958, 287).

Не зду́май (не зду́майте), з інфін.— категоричне попередження не робити чого-небудь.

[Воєвода:] Дивись! Дурниць не здумай наробить (Коч., П’єси, 1951, 213);

— Не здумайте обирати його, бо так будете мучитися з ним, як я все життя від першого і до останнього дня мучусь (Стельмах, II, 1962, 19).

2. перех. Згадати, пригадати.

Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку (Гл., Вибр., 1951, 206);

[Марта:] Чогось не здумаю ні однієї пісні. Чи позабувала, чи хто його знає… (Вас., III, 1960, 86);

— Може б і ти таки, Катре, здумала когось. А звідси можна було б і передати дещо. Як ти на це? (Головко, II, 1957, 382).

3. неперех., рідко. Уявити собі що-небудь, подумати про щось.

Обняли мене думки та гадки, та журба пекуча. Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь! (Вовчок, І, 1955, 7);

Здумайте собі, що ми ще санної дороги не бачили, а від нового року до водохреща все дощі йшли (Л. Укр., V, 1956, 157).

Словник української мови (СУМ-11)