зловити
ЗЛОВИ́ТИ, зловлю́, зло́виш; мн. зло́влять; док., перех.
1. Спіймати, підхопити те, що летить або, кинуте вгору, падає.
Він з усмішечкою витягнув з кишені перев’язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв (Стельмах, II, 1962, 37).
2. Погнавшись, наздогнати, схопити того, хто рухається, тікає.
Як побачила вона, що вже на волю її пускають,— бігти кинулася куди очі спали,— насилу її зловили (Вовчок, І, 1955, 177);
Обганяє [Мурко] вівцю, вітер настовбурчив на ньому шерсть, а він зловив вже зубами за карк вівцю і кинув в отару (Коцюб., II, 1955, 321);
// перен. Направивши, навівши фотоапарат, прожектор і т. ін. на те, що швидко зникає, проходить, піймати в приціл, сфотографувати.
Командир Матте зловив у бінокль тумани над ворожим селом і зібрав помічників на нараду (Ю. Янов., І, 1958, 115).
◊ Злови́ти ві́тра в по́лі див. ві́тер.
3. Піймати, захопити живцем як здобич.
Не штука вбити крука: злови-но живого (Номис, 1864, № 7250);
Вони посідали на піску, і він став розповідати, як йому сьогодні пощастило: він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки (Тют., Вир, 1964, 449).
4. Вислідивши, розшукавши кого-небудь, затримати, заарештувати.
Увійшли москалі з рушницями й зловили п’ятнадцять циган (Н.-Лев., III, 1956, 278);
Потім Котовського зловили вдруге і засудили до страти через повішення (Смолич, V, 1959, 30);
// розм. Застати, побачити кого-небудь десь.
На другий день пантрувала Пазя, щоби стрітися десь зі Славком на самоті. Удалось їй зловити його, як ішов із саду (Март., Тв., 1954, 320).
5. перен., розм. Викрити кого-небудь, звинувативши в якихось негативних вчинках;
// на чому. Раптово помітити, виявити що-небудь у собі або в комусь.
Я зловила себе на тому, що зовсім не слухаю [перекладача] (Ю. Янов., II, 1958, 89);
Мені здавалося, що кілька разів я зловив діда Гарасима на якійсь дивній тривозі (Фр., IV, 1950, 182).
◊ Злови́ти на гаря́чому див. гаря́чий;
Злови́ти на мі́сці зло́чину див. мі́сце;
Злови́ти на сло́ві див. сло́во.
6. перен., розм. Вдаючись до різних хитрощів, примусити кого-небудь женитися на комусь.
Жіноче покоління підростає тільки з тією думкою, що головне завдання самостійного життя дівчини — зловити собі чоловіка (Фр., XVI, 1955, 115).
◊ Злови́ти на гачо́к див. гачо́к.
7. перен., розм. Збагнути (розумом), сприйняти (слухом, зором).
Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів (Коцюб., II, 1955, 231);
— Добраніч, Христинко! — одним стрибком він вискочив на ганок, зловив сполохане «ой» і скрип хатніх дверей… (Стельмах, І, 1962, 529).
◊ Злови́ти ни́тку (нитки́) чого — встановити зв’язок, послідовність у розмові, розгортанні подій, виявити в чому-небудь основне.
[Гуральський:] А ви, Микитюк, на кожному кроці пам’ятайте, що перед вами велика праця: зловити в руки всі нитки цілої організації (Ірчан, І, 1958, 172);
І розмова ще пожвавішала. Євген Вікторович, як то кажуть, ускочив у тон, зловив нитку настроїв (Ле, Міжгір’я, 1953, 169).
Словник української мови (СУМ-11)