злостивий
ЗЛОСТИ́ВИЙ, а, е.
1. Сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий (у 1 знач.).
— Тьху, який ти [Хомо] дурний, злостивий,— поганий! — зневажливо сказала дівчина й пішла, залишивши його самого в саду (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 344);
// Сердитий, роздратований.
— Бодай вас свята земля живцем поглинула! — лаялись навздогінці паніям злостиві діди з досади (Н.-Лев., IV, 1956, 292);
// Хижий, лютий (про тварин).
Він сидів верхи на неспокійному з злостивим оскалом жеребці (Стельмах, II, 1962, 190).
2. Який виражає зло, злість.
Доля так і не подарувала йому ні сім’ї, ні дітей, ні багатства, і він, зовсім зачерствівши серцем, дивився тепер на світ холодними злостивими очима (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 109);
Злостивий усміх.
3. Сповнений зла, злорадства, злості.
Сотні злостивих думок пропливають у голові Раусліта (Собко, Любов, 1935, 52);
В очах [Юхима] загорілися іскри злостивого відчаю і погасли (Ле, Ю. Кудря, 1956, 120);
Злостива фантазія;
// Пройнятий злою насмішкою.
Одначе Замітальський.. Ні добродушним жартом, ні злостивим Не хоче озиватися (Рильський, II, 1956, 102);
Злостиве слово.
4. Який має високий ступінь вияву міри, якості, дії; шалений, лютий.
Висока гордість нам проймає душу, — Коли згадаєм давній Севастополь… Де під злостивим свистом вражих куль Проходив мужній генерал Нахімов (Рильський, III, 1961,112);
Перстень випромінює тепло, він гріє діда і хлопчика, він освітлює їм обом шлях крізь темну злостиву ніч (Рибак, Помилка.., 1940, 176).
Словник української мови (СУМ-11)