змитий

ЗМИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зми́ти.

З задоволенням я милю й шкребу собі голову, вода стає чорною од бруду, вонючою од змитого поту (Кол., На фронті.., 1959, 128);

Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди (Рильський, II, 1960, 191);

Марне благання! Підхоплений бурею, хвилею змитий, Не спам’ятавшися, мчить він назустріч загибелі власній (Зеров, Вибр., 1966, 200);

// У знач. прикм.

Особливу увагу слід приділити.. поліпшенню змитих грунтів, а також використанню боліт і надмірно зволожених земель (Колг. Укр., 3, 1961, 5).

Словник української мови (СУМ-11)