зморювати
ЗМО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗМОРИ́ТИ, зморю́, змо́риш, док., перех. і без додатка. Доводити до фізичного виснаження, до перевтоми; стомлювати.
Полонені просувалися вперед надто повільно. Дедалі дужче зморювала втома (Ткач, Плем’я.., 1961, 111);
Зморила всіх духота нестерпуча: Не подиха вітрець на поле й ліс (Гр., І, 1963, 110);
До Малахової було верстов сім. Їхали помаленьку, щоб не зморити коней (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11);
// Змучувати, терзати морально.
Спочатку нетерплячка, потім ображена гордість, врешті тупа байдужість зморювали душу дівчини (Іваничук, На краю.., 1960, 69).
Сон (дрімо́та) змо́рить, змори́ла кого — хто-небудь засне, задрімає, заснув, задрімав від перевтоми.
Нема й краю його казкам. — Уже яка я до них охоча,— додала наймичка, — та й мене сон зморить, не дослухаю, поки змовкне (Барв., Опов.., 1902, 311);
Вогонь спалахнув і знову пригаснув. Обличчя солдатів потемнішали, всіх зморила дрімота (Кочура, Зол. грамота, 1960, 290).
Словник української мови (СУМ-11)