знизувати
ЗНИ́ЗУВАТИ¹ , ую, уєш, недок., ЗНИЗА́ТИ, знижу́, зни́жеш, док., перех.
1. Насаджувати, надівати що-небудь одне за одним (на нитку, дріт і т. ін.); нанизувати.
Знизати на одне кільце ключі; *Образно. Розлилися гони пишними житами, Забуяли повінню пшениць. Ранішнє проміння злотними гнотами Знизує намисто росяниць (Воронько, Коли я.., 1962, 65).
◊ Зни́зувати (зниза́ти) очи́ма (по́глядом і т. ін.) — пильно, допитливо дивитися на кого-небудь.
— Чого роти пороззявляли? — суворо знизує він їх [товаришів] очима (Вас., І, 1959, 229).
2. перен., рідко. Підбираючи одне до одного, з’єднуючи слова, речення і т. ін., складати, компонувати що-небудь.
Я казочку малюсеньку про зіроньки знизав… (Чумак, Черв. заспів, 1956, 79).
ЗНИ́ЗУВАТИ², ую, уєш, недок., ЗНИЗА́ТИ, знижу́, зни́жеш, док., з ім. плечима, рідше плечем.
1. Піднімати і опускати плечі на знак нерозуміння, здивування, зневаги і т. ін.
Самі брати, коли подібні чутки оббивались об їх уха, усміхалися і знизували плечима (Фр., VI, 1951, 204);
Юхимів син Василь, рослий парубок, стояв ні в сих ні в тих, лише знизував плечима (Чорн., Визвол. земля, 1959, 35);
На поважну мову і в неї знайдуться слова, а на залицяння одно в неї — зниже мовчки плечима з досадою (Головко, II, 1957, 191).
2. рідко. Рухати, поводити (плечима, плечем).
[Василь:] На нашім кутку таких дівчат і заводу нема. Як гляне, як поведе очима, як зниже плечима, то так тобі в очах і затуманіє (Кроп., II, 1958, 116).
Словник української мови (СУМ-11)