зіскакувати
ЗІСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. неперех. Стрибаючи, переміщатися, проникати куди-небудь, опинятися десь.
Крутиться Лисичка, заскакує відси й відти довкола горнятка, — нічого не порадить (Фр., IV, 1950, 57);
Іванко вже заскочив з іншого боку і рубнув по-справжньому (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123);
// Швидко рухаючись, потрапляти куди-небудь, у щось.
Молотив бідолаха цілісінький день; увечері роззувся, дивиться — в постоли заскочило тільки два зерняточка (Стор., І, 1957, 31);
*Образно. Коли ця думка заскочила в голову, отець Миколай беззастережно повірив у неї (Стельмах, Хліб.., 1959, 502);
// Рухаючись, потрапляти куди-небудь не на своє місце.
[Канупір:] Що це у мене язик заскакує? Ану, милостивий государю, налийте ще по одній (Крон., II, 1958, 139);
Пальці на них [руках] якісь занадто грубі, гудзуваті, страшно покривлені, так, що заскакували один на одного (Март., Тв., 1954, 281).
2. неперех.. розм. Заходити, забігати, заїжджати куди-небудь по дорозі ненадовго, мимохідь.
Найпрудкіші з піхотинців були вже в маєтку: одні минали його, інші заскакували в будинок, щоб передихнути (Гончар, III, 1959, 140);
Вештаючись по деяких повітах, я заскочив і в Гадяч (Мирний, V, 1955, 374);
Служба не давала Шурці змоги заскочити додому довше, як на півгодини. (Смолич, V, 1959, 117);
Проїхав [драматург] степи, в Асканію-Нову заскочив набратися вражень (Довж., Зач. Десна, 1957, 562).
3. неперех. Забігати наперед, випереджаючи інших.
— Він буде рівнятися на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не заскакував і не відставав (Гончар, І, 1954, 447).
4. тільки док., перех., розм. Раптово знайти, захопити, застати кого-небудь десь.
Маланка несподівано заскочила його, і він осміхався непевним, придуркуватим усміхом (Коцюб., II, 1955, 21);
Вхопили [турки] його на руки, поставили, піднімаючи голову на вітер, оживити прагнули. В цьому стані їх і заскочили козаки (Ле, Хмельницький, І, 1957, 199);
// Захопити, застати кого-небудь десь (про незалежні від людини явища, обставини).
Огонь заскочив їх усіх у сні (Фр., IV, 1950, 48);
На полі в житах нас заскочила злива (Коал., Сонце.., 1957, 106).
5. тільки недок., неперех., коло (біля) кого, діал. Лестити, годити.
Едмунд перший.. шукав його протекції у Міхонського, бо був слабий в математиці. Для такої цілі він заскакував коло Бориса, запрошував його кілька разів до себе додому (Фр., III, 1950, 359).
ЗІСКА́КУВАТИ і ЗСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗІСКО́ЧИТИ і ЗСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. Сплигуючи, спускатися з чого-небудь; зістрибувати.
Танкіст вилазить з люка і зіскакує на землю (Хижняк, Тамара, 1959, 267);
Кури кричали, зскакуючи з сідал (Мирний, І, 1954, 236);
Помітивши Оксану Сергіївну, дівчина зіскочила з підвіконня (Ю. Янов., II, 1954, 68);
О. Артемій зскочив з воза і вітром полетів по сходах (Н.-Лев., IV, 1956, 50);
// розм. Швидким, різким рухом вставати; схоплюватися.
Миттю зіскакує [Безбородько] з ліжка, поспішно накидає на себе халат (Вільде, Сестри.., 1958, 213);
Начальник штабу в розпачі схопився руками за голову, зіскочив зі стільця (Стельмах, II, 1962, 86);
А як коли, то було звеселіємо не знать чого.. Інша [дівчина] зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб пані не почула (Вовчок, І, 1955, 103).
2. тільки 3 ос. Не утримавшись на чому-небудь, падати.
Чую — гачок зіскочив (Мик., Повісті.., 1956, 52).
3. перен., розм. Зникати раптово (про почуття, стан).
Співчуття зіскочило з щік Безбородька, натомість з’явилися подив і образа (Стельмах, Правда.., 1961, 253).
Словник української мови (СУМ-11)