йота
ЙО́ТА, и, ж.
1. Літера грецького алфавіту (і), яка позначає звук «і».
2. перен. Дуже маленька частина, мізерна доля чого-небудь; крихта.
— Я охоче заплатив би зайвий долар за те, щоб побачити, як рука цього китайця [фокусника] схибить. Розумієте, всього на одну йоту (Донч.. VI, 1957, 413).
◊ Ні на йо́ту — ніскільки, нітрохи.
Він ні на йоту не змінився (Л. Укр., І, 1951, 288);
[Усе́] до йо́ти — цілком, абсолютно все.
[Євгеній:] Завтра.. я й сам розповім вам усе до йоти, і то по всій щирій правді (Фр., IX, 1952, 13).
Словник української мови (СУМ-11)