казитися
КАЗИ́ТИСЯ, кажу́ся, ка́зишся, недок.
1. Впадати в лють; скаженіти, шаленіти, біситися.
Пан кричав, казився (Фр., X, 1954, 288);
— Пам’ятаю, німці геть казилися, розшукуючи якогось «Івана Івановича» (Ю. Янов., І, 1954, 114);
*Образно. Казилась хуртовина (Коп., Вибр., 1948, 213).
2. розм. Пустувати, жирувати (у 1 знач.).
Попереду, біля червоної корогви, казились п’яненькі молодиці і стара баба: танцювали, вибивали тропака і крутились із парубками (Стор., І, 1957, 360).
◊ Кази́тися з жи́ру — коверзувати, дуріти з розкошів.
Багатирі, дуки гуляють-бенкетують! З жиру не знають, що робити, та казяться! (Мирний, III, 1954, 92).
Словник української мови (СУМ-11)