кудлатий
КУДЛА́ТИЙ, а, е.
1. Який має довгу скуйовджену вовну; кошлатий, патлатий.
Чіпка вступив у двір. Велика чорна кудлата собака кинулась на його з-під загороди (Мирний, II, 1954, 166);
Прозорий вечір сліп, І ліс наїжився, мов хижий звір кудлатий (Рильський, Поеми, 1957, 28);
Дітям сняться Кудлаті білі ведмеді (Нех., Під.. зорею, 1950, 52);
// З довгою розкуйовдженою вовною.
Він [Вовк] до Огню то рило підведе, То лапу коло жару сушить, То біля полум’я кудлатий хвіст обтрусить (Греб., І, 1957, 71);
Здоровий сам [Лев], кудлата грива. На пиці широченний ніс (Гл., Вибр., 1951, 132);
// Зробл. із шкури з такою вовною (про одяг, головні убори).
Оце він пішов од ставу берегами в кудлатій баранячій шапці (Мик., II, 1957, 20);
// З довгим і нерівним ворсом; волохатий (про тканини та вироби з них).
І кепі кудлата зимова, і пальто, перелицьоване з якогось непоганого колись краму, і штани в смужку — все носило слід чийогось.. догляду (Ле, Міжгір’я, 1953, 401);
Оленка садовила кудлатого ведмедика в автомобіль (Жур., Опов., 1956, 166);
// у знач. ім. кудла́тий, того, ч. Про тварину з довгою скуйовдженою вовною.
На річ таку Собаці Кінь сказав: ».. Коли б я не хотів у полі працювати, Коли б я хліба не возив, То що б стеріг тоді кудлатий І що б він їв?» (Гл., Вибр., 1951, 68).
2. Який має густе та розпатлане волосся на голові або обличчі; патлатий.
Отець Степан був невеликий на зріст, присадкуватий, товстенький та кудлатий: волосся на голові, на короткій бороді стирчало, неначе розпатлане вітром (Н.-Лев., III, 1956, 21);
[Хлопець:] Вона була тоді таким смішним, завжди кудлатим дівчатком (Л. Укр., II, 1951, 99);
Ще донедавна з уявою про письменника, поета зв’язувався образ.. кудлатої, босякуватого вигляду особи (Еллан, II, 1958, 159);
// З густим розпатланим волоссям.
До нас з усіх боків тиснуться страшні, кудлаті обличчя, блискотять ножі, револьвери… (Фр., IV, 1950, 376);
Коли я увійшов, мій приятель сидів біля столу. Він кивнув своєю кудлатою головою на канапу біля вікна (Досв., Вибр., 1959, 15);
// Розпатланий, скуйовджений.
З-за верби висунулась кінська голова, а за нею зачорніла висока шапка, зачервоніло повне лице з довгими чорними кудлатими вусами (Н.-Лев., II, 1956, 171);
Зніяковівши, він сердито понурився, кудлаті брови лягли ще нижче (Ільч., Вибр., 1948, 28);
// у знач. ім. кудла́тий, того, ч. Про людину з густим і розпатланим волоссям на голові або обличчі.
— Параско, та хіба Варка Лоботрясиха вже розписалась із отим кудлатим?.. (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 146).
3. перен. З густими гілками, густим листям і т. ін., що нерівно стирчать.
Ой березка зелененька, та трошки кудлата; Одчинялась у моєї дівчиноньки хата (Метл. і Кост., Тв., 1906, 332);
Сонце світило на їх з-за Росі й пронизувало.. високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закрив їх од млина (Н.-Лев., II, 1956, 312);
Гілка вишні рясна і кудлата Нову схованку закрива (Мас., Сорок.., 1957, 379);
//Який має вигляд пасма або клаптів (про хмари, туман і т. ін.).
За колесами закрутився кудлатий пил (Стельмах, На.. землі, 1949, 44);
*Образно. Клочилися хмари, кудлатою брудною ковдрою сунулись-сунулись над містечком (Головко, І, 1951, 156).
Словник української мови (СУМ-11)