куховарчин
КУХОВА́РЧИН, а, е. Прикм. до кухова́рка.
— Тебе наймали у горниці,— до печі й не становись; то, мов, куховарчине діло (Мирний, III, 1954, 234);
Він.. попрямував до кухні, зачувши звідти куховарчин сміх (Гончар, Таврія, 1952, 309);
// Належний куховарці.
Куховарчин фартух.
Словник української мови (СУМ-11)