куштувати
КУШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.
1. З’їдати або випивати трохи чого-небудь для проби; пробувати.
Усякого товару, якого тільки подумаєш,— усе є.. З якої хоч купи і скільки хоч куштуй, ніхто тобі не поборонить (Кв.-Осн., II, 1956, 12);
— Скажи,— каже,— йому, щоб він напік з пшениці буханців і, крий боже, щоб не їв і не куштував, які вони (Стор., І, 1957, 34);
— Еге, брати мої, здається, хтось наш обід куштував,— каже він (Укр.. казки, 1951, 162);
Хліба шмат, водою повний глек Були мені смачніші, ніж вино. Хоч я його й не куштував давно (Криж., Калин, міст, 1940, 5).
2. перен. Пізнавати з власного досвіду.
Правда, що тягла ти [бурсо] добре оковиту. Іноді харцизтвом обридала світу; Тільки вже за теє куштувала й ліки — З свіжої берези віники великі (Щог., Поезії, 1958, 131);
Потім як пішла [Параска] поневірятися по наймах, панської ласки куштувати (Еллан, II, 1958, 8);
Вісім років я поневірявся, куштуючи заробітчанської долі в кубанських станицях, в Новоросійську, Єйську (Ле, В снопі.., 1960, 311).
Словник української мови (СУМ-11)