лебідка
ЛЕБІ́ДКА¹, и, ж.
1. Самка лебедя (у 1 знач.).
І який там сокіл білу лебідку спіймав, Та лебідка й пісню співать починав (Мирний, V, 1955, 261);
Білі лебідки пливли і чорні. Лебеді статні ячали молодо… (Забашта, Вибр., 1958, 24);
*У порівн. Іван., бачить: серед безкрайніх луків, у морі червоних квітів іде, наче лебідка, дівчина невиданої краси (Кол., Терен.., 1959, 22);
Мазавше, Мазавше, та співай же більше, довше! Ви лебідками ячіте, ластівками щебечіте (Тич., Зростай.., 1960, 36).
2. перен., нар.-поет. Пестлива назва молодої жінки або дівчини.
— А ти — лебідка моя. — Твоя? — ще дивується дівчина (Стельмах, Хліб.., 1959, 481).
ЛЕБІ́ДКА², и, ж., техн. Машина, пристрій для підіймання і переміщення вантажів.
Лівий борт відкидався, а нескладна лебідка підіймала площадку разом а машиною так, що буряки самі вивалювалися з кузова (Руд., Остання шабля, 1959, 528);
Лебідки дівчатам аж в небеса Підносять гранітні брили (Нагн., Пісня.., 1949, 127).
Словник української мови (СУМ-11)