міцнющий
МІЦНЮ́ЩИЙ, а, е, розм. Дуже міцний.
Спрагло смокче самосад із цибуха дядько Степан. Бакун у нього міцнющий — тільки пацюків труїти (Літ. Укр.. 4. III 1969, 2);
Таня, ледь лизнувши, скривилась, відставила чарку: ух, і міцнюща ж! (Дім., І будуть люди, 1964, 260).
Словник української мови (СУМ-11)