назувати

НАЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Надівати на ’ноги взуття; взувати.

— Настали жнива — давай нашу ціну; незгода, — назувай сам постоли та й гайда з серпом на поле (Коцюб., II, 1955, 45);

Похапки назула вона на дівчинку старі..чоботи, накинула юпку, платок (Мирний, II, 1954, 299);

Назув [Терешко] великі шкарбани, знайшов облізлу ..батькову шапку й пішов з хати (Епік, Тв., 1958, 392).

Значення в інших словниках

1. назувати — назува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. назувати — -аю, -аєш, недок., назути, -ую, -уєш, док., перех. Надівати на ноги взуття; взувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. назувати — НАЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., що. Надівати на ноги взуття; взувати. Та й сміються з тих чоловіків, що гарно одягаються. Скоро оженився – назувай чоботи здорові з халявами вище колін .. – і скажуть: “Хазяїн!” (М.  Словник української мови у 20 томах
4. назувати — ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ) (надівати на ноги взуття), НАЗУВА́ТИ, ОЗУВА́ТИ розм., НАТЯГА́ТИ розм., НАТЯ́ГУВАТИ розм., ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ) розм., ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ) розм. — Док.: взу́ти (узу́ти), назу́ти, озу́ти розм. натягну́ти (натягти́) розм.  Словник синонімів української мови
5. назувати — Назува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. назути, -зую, -єш, гл. Надѣвать, надѣть на ноги, обувать, обуть. Бери чобіт, назувай! На ногах черевички нові..., ще не назувані. Св. Л. 74.  Словник української мови Грінченка