напасть
НА́ПА́СТЬ, і, ж. Біда, нещастя, неприємність.
— А знаєте що? Щоб не було напасті якої, краще розійтись. Чого ми будемо дивитися, як пани дуріють (Мирний, III, 1954, 287);
— І, лишенько, — об поли вдарила жінка: — ну, дня того нема, щоб не було якої напасті (Головко, І, 1957, 89);
*У порівн. Нечистий обплутав мене, неначе яка напасть (Н.-Лев., III, 1956, 274);
Боєць боявся Сагайди, як напасті (Гончар, III, 1959, 31);
// Усе те, що приносить біду, нещастя, неприємність.
— Раз війна, то вже і всякі інші напасті — і голод, і сипняк… (Головко, II, 1957, 441);
— Ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху (Гонч., Вибр., 1959, 216);
Віки люди не могли збавитись пирію, вивести з ланів страшну напасть, а тепер рілля як сонце, на очах збулось неосяжне диво… (Горд., Дівчина.., 1954, 27).
Що за на́па́сть! — уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь.
— За вами скоро нікуди не встигнеш. Ну, що за напасть! (Довж., І, 1958, 177).
Словник української мови (СУМ-11)