напорюватися
НАПО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАПОРО́ТИСЯ, порю́ся, по́решся, док., розм.
1. Наскакуючи, натикаючись на що-небудь гостре, ушкоджувати, ранити собі щось.
За кілька кроків з-під моїх ніг виповзає вузенька стежечка, і я напорююсь грудьми просто на якийсь колючий кущ (Кол., На фронті.., 1959, 69);
Ксенька напоролась ногою на залізні граблі (Коцюб., II, 1955, 386);
— Якщо один з цих негідників уже напоровся на мою шаблю, то й інші мусять (Тулуб, Людолови, І, 1957, 100).
2. Несподівано наштовхуватися, натикатися на що-небудь (перев. на якусь перешкоду).
— Айсберги навколо, не напоротись би (Довж., Зач. Десна, 1957, 450);
Вночі капітан Сперанський, обходячи бойові порядки, напоровся на міну (Гончар, III, 1959, 234);
// Рухаючись, несподівано зустрічатися з ким-, чим-небудь, натрапляти на когось, щось.
— Справа ясна, Миколо, — ми напоролися на снайпера (Ю. Янов., І, 1954, 97);
Вони йшли цілу ніч, а на світанку напоролися на засаду (Кочура, Родина.., 1962, ЗО).
Словник української мови (СУМ-11)