незбутній
НЕЗБУ́ТНІЙ, я, є.
1. Який не може здійснитися, збутися; нездійсненний.
[Борис (упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє):] Ніколи я не благав нічого незбутнього (Кроп., І, 1958, 437).
2. Який не минає, від якого важко звільнитися, якого важко позбутися.
Зненависть одверта й незбутня струмилася з очей гуцула і панича-улана (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 44);
Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними незбутньої туги, лише зрідка вимовляв якесь слово (Жур., Опов., 1956, 235).
Словник української мови (СУМ-11)