ординець

ОРДИ́НЕЦЬ, нця, ч., іст. Той, хто належить до орди (у 1 знач.).

Раптом неміцні двері зірвалися з петель і до хати вдерлося кільканадцятеро ординців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141);

Ординець, вражений її рішучістю,.. зупинився (Панч, Гомон. Україна, 1954, 132).

Значення в інших словниках

1. ординець — орди́нець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. ординець — див. ворог  Словник синонімів Вусика
3. ординець — [ординеиц'] -н'ц'а, ор. -нцеим, м. (на) -нцеив'і/-н'ц'у, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
4. ординець — -нця, ч., іст. Той, хто належав до орди (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. ординець — ОРДИ́НЕЦЬ, нця, ч., іст. Той, хто належить до орди (у 1 знач.). Раптом неміцні двері зірвалися з петель і до хати вдерлося кільканадцятеро ординців (З. Тулуб); Ординець, вражений її рішучістю, .. зупинився (П. Панч).  Словник української мови у 20 томах