ослушенство

ОСЛУШЕ́НСТВО, а, с., книжн., заст. Вияв непослуху, непокори.

— Мені не страшні ніякі бонапарти, аби лише мої мужики справно працювали на полі. Та щоб у повіті команда інвалідів та козаків була напоготові, щоб свавільників і різних підбурювачів до ослушенства приборкувати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 28).

Значення в інших словниках

1. ослушенство — ослуше́нство іменник середнього роду вияв непослуху книжн., рідко  Орфографічний словник української мови
2. ослушенство — ОСЛУШЕ́НСТВО, а, с., книжн., заст. Вияв непослуху, непокори. – Мені не страшні ніякі бонапарти, аби лише мої мужики справно працювали на полі. Та щоб у повіті команда інвалідів та козаків була напоготові, щоб свавільників і різних підбурювачів до ослушенства приборкувати (П. Кочура).  Словник української мови у 20 томах
3. ослушенство — НЕПОКО́РА (небажання або відмова підкоритися кому-небудь, слухатися когось), НЕПОКІ́РНІСТЬ, НЕПОКІ́РЛИВІСТЬ, НЕПІДКО́РЕННЯ, НЕПО́СЛУХ, ОСЛУШЕ́НСТВО книжн. заст.  Словник синонімів української мови