писочок
ПИ́СОЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до пи́сок.
Алеями, залитими сонцем, метушилась щаслива дітвора, а бабуні й молоді дівки з різнокольоровими клуночками на руках, що з них визирали рожеві, воскові писочки немовлят, сиділи поспіль на лавах, захоплені бесідою (Досв., Вибр., 1959, 368);
На стежці зустріли їжака, який прямував до кисличок і сопів кругленьким, немов у поросяти, писочком (Чорн., Красиві люди, 1961, 83);
Перебирає [муха] своїми дрібними ніжками просто до молока. Надибала крапельку. Замочила свій тоненький писочок і виймає його, знов замочила і знов виймає… (Круш., Буденний хліб.., 1960, 30);
Немов поміркували [форелі] щось: іще декілька з’їло кидані шматки, але переважна маса не хотіла їх їсти; деякі навіть, ухопивши та спробувавши смаку, викидали їх із писочків назад (Фр., VI, 1951, 312).
Словник української мови (СУМ-11)