повиганяти
ПОВИГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОВИГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Примусити вийти геть, залишити яке-небудь приміщення, місце і т. ін.; прогнати всіх або багатьох.
Корчму хтось обгородив, прибив нову табличку над дверима та повиганяв звідти, мабуть, усіх п’яниць, бо якось там дивно тихо, мов у церкві… (Коцюб., І, 1955, 173);
Робітник сказав: — ..Повиганяйте й своїх буржуїв, як ми вигнали своїх (Ю. Янов., II, 1958, 111);
Терезка сиділа біля сина.. й відганяла надокучливих мух. Потім відчинила вікно і повиганяла їх рядном (Томч., Готель.., 1960, 253);
*Образно. Тіснота та духота повигонили дітей з похмурого помешкання (Вас., II, 1959, 152);
// Вигнати (звичайно з хліва, двору) на пасовище всіх або багатьох (корів, овець і т. ін.).
Домащук позіхає, тюпає до воріт — ага, скот уже повиганяли, худоба ледь видніє у тумані… (Гуц., Скупана.., 1965, 129);
// Спрямувавши рух, вивести звідкись (машини, човни і т. ін.).
Одні працюють, а інші, зважаючи на обідню годину, повиганяли своїх ро́ботів [бульдозери] з каналу, вишикували їх в ряд понад валом (Гончар, Тронка, 1963, 78);
// розм. Виключити звідкись, вивести із складу чогось усіх або багатьох.
[Оксана:] Кажуть декотрі, що було роблять-роблять тією бурлачнею, а як прийдеться до рощоту [розрахунку], то повигонять їх (Кроп., І, 1958, 125);
— Роздратували мене патери єзуїти. Намагаються, щоб я зараз повигонив ченців з монастирів та запроваджував по містах і селах унію отут в Лубенщині (Н.-Лев., VII, 1966, 75).
2. Дуже вирости, витягтися в процесі росту (про багато рослин).
Страшенне дуб’я гордо повиганяло свої голови вгору (Мирний, IV, 1955, 315).
Словник української мови (СУМ-11)