позабувати
ПОЗАБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і неперех., також із спол. що, де, як і т. ін.
1. Перестати пам’ятати всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь.
Мала Вам ще щось багато писати, але сьогодні позабувала все якось, нехай вже коли іншим разом (Л. Укр., V, 1956, 42);
От там-то [біля ставка] і чоловіки, що покидали дома недужих жінок і скотину і позабували, що треба у поле їхати… (Кв.-Осн., II, 1956, 174);
Живучи далеко від села, рідко заглядаючи до церкви, вона, певне, давно позабувала ті молитви, що сяк-так їй замолоду впихали вдома (Стельмах, І, 1962, 339);
// Розучитися робити що-небудь.
— Я вже давно грала й, мабуть, чисто все позабувала, — пишаючись, промовила Олеся (Н.-Лев., III, 1956, 46).
2. Стати байдужим до всіх або багатьох, усього або багато чого-небудь; перестати думати про всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь.
Як зацвіте пишна рожа, так усіх позабуваєш, усі [квіти] проминеш, а тільки на неї і дивився б усе (Кв.-Осн., II, 1956, 311);
— Як почне він, тіточко, розмовляти, то я й позабуваю все, що там розпочала робити і що до чого (Вовчок, І, 1955, 281);
// Втратити стосунки, зв’язки з ким-небудь, відцуратися кого-небудь.
[Маруся (співає):] А вже мої стежки Там, на Україні, Позаростали; А вже ж мене родинонька Позабувала… (Н.-Лев., II, 1956, 448);
— От яке діло, — думає собі Павло, — три годи, як з дому виїхав, а вже позабували мене люди (Тют., Вир, 1964, 285).
3. Не взяти з собою, залишити через неуважність усе або багато чого-небудь.
Позабувала лопати на полі.
◊ Позабува́ти язики́ десь — те саме, що Забу́ти язика́ в ро́ті (про всіх або багатьох) ( див. забува́ти).
— Ходити [на збори] з толком треба. — А то ми коли й підемо навіть, а дивись — язики й позабували дома в кочергах (Головко,І, 1957, 303).
Словник української мови (СУМ-11)