позіхнути

ПОЗІХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до позіха́ти 1,2.

Тільки оце стара було позіхне, Юрко вже й подушку підкладає їй під голову (Н.-Лев., III, 1956, 288);

Собака голосно позіхнув і насторожено повернув голову в бік вулиці (Вільде, Сестри.., 1958, 29);

Хто її [дочку] від лиха Бідну оборонить..? Батько? Позіхнула [мати] З думкою тяжкою І махнула слабо Хворою рукою (Граб., І, 1959, 211);

Ще кілька кроків, і перед ногами мойого провідника позіхнула чорна безодня, прірва стрімкого, скалистого яру (Фр., II, 1950, 95);

*Образно. І сонна вулиця знову позіхнула (Кос., Новели, 1962, 65).

Значення в інших словниках

1. позіхнути — позіхну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позіхнути — -ну, -неш, док. Однокр. до позіхати 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позіхнути — ПОЗІХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до позіха́ти 1, 2. Тільки оце стара було позіхне, Юрко вже й подушку підкладає їй під голову (І.  Словник української мови у 20 томах
4. позіхнути — ПОЗІХА́ТИ (мимоволі вдихати й одразу ж видихати повітря ротом), ЗІВА́ТИ розм. — Док.: позіхну́ти, зівну́ти. Коли він зненацька позіхав, то швиденько прикривав рота долонею (Т. Масенко); Очі застигли, мов скляні, рот судорожно зівав, не в силі виштовхнути слово (Григорій Тютюнник).  Словник синонімів української мови