покара

ПОКА́РА, и, ж., поет., книжн. Те саме, що покара́ння.

Покари повної настав жаданий час! Не пощербився меч, і світоч не погас, Вершить свій правий суд свята людська скорбота! (Рильський, II, 1960, 221);

«Пам’ятаєш Ленінград! Тільки вперед!» Це гасло, принесене з Балтики, котилося луною в лісі, як грізна покара (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 493);

Сама [Мотя] була рада зустріти Ганну, до якої вже встигла звикнути, навіть полюбила її і ставилася до неї стримано лише в амбіції, в покару за виявлену нещирість (Коз., Сальвія, 1959, 123).

Значення в інших словниках

1. покара — пока́ра іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. покара — див. кара; помста  Словник синонімів Вусика
3. покара — -и, ж., поет., книжн. Те саме, що покарання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. покара — Кара, покута, спокута  Словник чужослів Павло Штепа
5. покара — ПОКА́РА, и, ж., поет., книжн. Те саме, що покара́ння. Покари повної настав жаданий час! Не пощербився меч, і світоч не погас, Вершить свій правий суд свята людська скорбота! (М.  Словник української мови у 20 томах
6. покара — ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст.  Словник синонімів української мови